МОЯ ВІЗИТНА КАРТКА
Караченцева Наталія Миколаївна - вчитель фізики та астрономії "Комунального закладу Первомайський ліцей №7" Первомайської міської ради Харківської області
- Керівник ММО вчителів фізики та астрономії м. Первомайський Харківської області
- Керівник Спільноти професійного зростання класних керівників КЗ Первомайський ліцей №7
Освіта: Харківський Державний педагогічний інститут ім. Г.С. Сковороди 1993 р. Спеціальність "Фізика". Кваліфікаційна категорія за дипломом: "Учитель фізики, інформатики та обчислювальної техніки"
Педагогічний стаж - 20 років
Педагогічне кредо: "Той, хто знає фізику - знає все на світі"
Проблемна тема: "Використання методу проєктів на уроках фізики"
Педагогічна ідея: "При вивченні наук приклади головніші за правила"
Мета педагогічної діяльності:"Формування освіченої, самодостатньої особистості, людини, яка володіє достатнім запасом сучасних знань, уміє їх застосовувати на практиці й постійно їх поновлює".
У своїй роботі прагну:
- удосконалення системи пошуку;
- розвитку емоційної стійкості учнів та вчителя;
- сприяння формуванню комунікативних навичок ;
- поширення досвіду використання нових педагогічних таінформаційних технологій;
- підвищення в учнів пізнавального інтересу, науковогопошуку, рівня дослідницької роботи;
- урізноманітнення форм і методів навчально-виховної роботи,
- введення в навчальний процес активних методів навчання.
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ: «В школі Я невипадково, бо я – вчитель!»
«Я вчитель, розумієте, я - вчитель...»
Сказати вам правду про те, що я народилася з думкою, що стану вчителем, це сказати неправду. Але ж Я - вчитель! І коли Ви мене запитаєте – чому? Я відповім: Я - вчитель не тому що:
- проходячи одного разу повз будівлю педінституту, випадково занесла туди свої документи;
- не тому, що велика заробітна плата, а відпустка – літом;
- не тому, що бути вчителем – престижно.
Я стала вчителем, бо люблю дітей;
- мені подобається дивитися в здивовані очі дитини, коли їй цікаво у мене на уроці;
- мені подобається радіти разом зі своїми учнями їх успіхам;
- навчати і разом з тим самій навчатися;
- і взагалі, мені просто подобається кожен день йди до школи, на «свою роботу», яка ніколи не стане для мене «сірою і буденною», і де кожен день приносить мені щось цікаве і нове...
А нового в освіті останнім часом стало… ну дуже багато. Взяти хоча б вже затверджену концепцію Нової української школи. Що це? Утопічні мрії, чи реальний шанс змінити освіту країни? А може - це відповідь моє на питання: «Що слід зробити для того, щоб вчитель не тільки вчив, але й сам вчився у дітей?» Або це можливість реалізувати мою педагогічну ідею: «При вивченні наук саме приклади головніші за правила»
Ні. Це все, з чим я працюю уже сьогодні. Щодня, що уроку. Я вчу учнів, умінню вчитися і дивуватися, бо, вважаю, що фантазія є основою освіти дитини.
На мою думку, процес навчання фізики, не повинен розпочинатися з пояснення явищ, законів, визначень. Він повинен розпочинатися погляду дитини на те, що відбувається навколо неї, с того, щоб кожна дитина, знайшла для себе своє, головне питання, на яке вона хотіла знайти відповідь. Як колись, для десятирічного Ньютона, питання про те, чому Місяць не падає на Землю і не летить від неї? було вкрай життєве важливим. Саме відповідь на нього й визначила подальше життя великого вченого….
На жаль, сьогодні багато, хто із нас вчителів, при пояснюванні нового матеріалу надає вже готову відповідь на запитання, яке дитина взагалі не ставила, тай не цікавилася ним зовсім? Що ж робити? Як зацікавити дітей? Як навчити фантазувати? Як змусити їх вчитися? Ставити запитання?
На мою думку вихід – є, для мене це «Метод проектів». Працюючи з дітьми та використовуючи елементи проектної технології навчання, стала отримувати від них зворотній зв’язок у вигляді слів «..я думаю..», «… я вважаю…», «..я хочу спробувати…», «…навчить мене…», «….а чому це саме так?…».
І тоді я прийшла до висновку. По-перше: Я зрозуміла, що діти власними висловлюваннями посилають мені сигнал про те щоб вони хотіли зібрати з фізики як з конструктора «Лего». І дуже часто, особисто для мене це нові асоціації та образи.
- По-друге: це обов’язковий діалог з учнем в результаті якого зароджується сенс навчання. Виходить що ми необхідні друг другу, діти допомагають мені відкривати нові грані фізики, а я допомагаю їм доводити народжені їх думки, фантазії, враження до культурних продуктів.
У результаті такої співпраці я стала помічати, що я вчу і вчуся будувати своє власне Я. Саме це допомогло мені залишитися в освіті всі ці 16 років, хоча спокуси було багато.
Саме учні допомогли мені зробити відкриття про те, що фізика може бути зрозумілою і цікавою, той яка єднає різне, і коли ця фізика починає жити в реаліях сьогодення, в діалозі між вчителем та учнем, в різних її формах, я розумію, що у нашої країни є майбутнє, і це – наші діти, мої учні.
P.S/Питання: В чому полягає унікальність нашого навчального закладу? Спочатку мені хотілося розповісти про наших унікальних вчителів, історію школи, її випускників. Але потім я замислилася над однією тезою «Що будуть значити всі нові навчальні програми, концепції без всіх хто їх буде реалізовувати в життя? Вчителів?» … нічого. Так і школа, хто вона така без учнів?І тому, унікальність нашої школи, на мою думку полягає, саме в тих хто навчається в її стінах, тих хто стає переможцями обласних, міських олімпіад з різних навчальних дисциплін, переможцями конкурсів, змагань, проектів, дослідницьких робіт…учнів. Но і вчителів теж.
